Історія: Ілля Угнівенко
Ілюстрація: #ОлегГрищенко
//
Війна — це великий тягар для психічного здоров’я. За статистикою, після збройних конфліктів кожна п’ята людина має негативні наслідки для психіки, а в кожної десятої це спричиняє хворобу.
Держава ініціює програми психосоціальної підтримки, психологи та психотерапевти на волонтерських засадах надають допомогу постраждалим від війни. Однак трохи полегшити емоційний стан і підтримати ближніх може кожен. Це на власному прикладі показав художник Ілля.
На четвертий день повномасштабної війни друг попросив Іллю записати щось веселе, бо відчував себе пригніченим: приїхав до батьків, а поряд з будинком були спалені автівки диверсантів. Ілля сам був не в гуморі, але вирішив, що треба відволікатися, згадав, що любить читати вголос — і записав на аудіо коротеньку казку-притчу. Другу це допомогло, тож художник надіслав запис ще кільком знайомим. Так у нього з’явилося коло слухачів, які чекали на нові аудіоказки. Зокрема це були люди, що жили за межами України, але хвилювалися за рідних і не могли заспокоїтися.
Щовечора Ілля сідав записувати казки, щоб встигнути вислати своїм друзям перед сном нову порцію історій. Обирав історії з різних частин світу: афганську казку про Шайтана й природу зла; австралійську про те, чому голуби завжди тримаються разом у зграї; китайську притчу з питанням, чи потрібно вміти вбивати драконів (спойлер — ні); а також інші вірменські, індонезійські, туркменські, даоські та українські казки.
Минуло кілька тижнів, і психіка людей трохи адаптувалася до нових реалій масштабної війни. Усі почали більше приділяти часу особистим справам, роботі й волонтерству, та менше слухати казки. Тоді Ілля й зрозумів, що своєю ініціативою він досяг головної цілі — підтримати друзів, — і вирішив завершити проєкт.
Kommentarer