Історія та фото: Максим Музика
Ілюстрація: #ОлександрШатохін
//
«Евакуювати дітей-сиріт неможливо через бої. Вчора росіяни розстріляли автобус з їхніми виховательками», — так казали про дитячий будинок у Миколаєві, одному з найбільш обстрілюваних українських міст. У закладі на початку березня 2022 року залишалося 150 вихованців.
Волонтер і ветеран АТО Максим все ж вирішив спробувати вивезти дітей у безпечне місце. Він проаналізував, що шанс проскочити є, хоча ризики й великі. Треба лише якось подолати 120 км з Кропивницького до Миколаєва, а ще переконати місцеву владу, поліцію, армію та дирекцію дитячого будинку в тому, що Максиму можна довірити життя півтори сотні дітей.
Поки Максим їхав з Києва на південь до Кропивницького, він зв’язувався з усіма, хто міг допомогти: командиром групи місцевого полку, щоби з’ясувати стан справ у гарячих точках; друзям у Дніпропетровській обласній державній адміністрації, щоби отримати контакти їхніх колег із Кропивницького; врешті-решт, керівництву Кіровоградської ОДА, щоби ті знайшли евакуаційні автобуси й підготувалися до прийому дітей.
У Кропивницькому все було готове, але ніхто не розумів, хто ж такий Максим і які в нього повноваження везти кудись дітей. Почали з’ясовувати, але по всіх каналах отримували однакову відповідь: «Особу підтверджено, але чим він займається та на кого працює — невідомо». При цьому часу було обмаль: вікно для евакуації незабаром зачинялося. Тож після ще кількох перевірок СБУ та МВС Максиму надали автобуси та навіть попросили командира полку підстрахувати колону. Вже в дорозі вдалося переконати в необхідності спонтанної евакуації й керівництво дитячого будинку.
На середині шляху військові знову попередили Максима, що попереду бої. Біля Миколаєва вже стояла знищена російська техніка, але доїхали автобуси нормально. Ближче до вечора Максим написав розписку, що прийняв вихованців закладу для евакуації. Військові та поліція супроводжували колону до безпечного місця в Кропивницькому, де дітей вже зустрічали керівництво обласної адміністрації, вихователі, психологи та вечеря.
Для Максима ця історія стала прикладом, що навіть людина без необхідної посади може взяти на себе відповідальність і врятувати чиєсь життя.
Comments